| Статистика |
 |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |  |
 |
|
 | |  |
| Головна » 2011 » Жовтень » 24 » Нововолинськ
|
До честі керівників Нововолинська, у
порівнянні з іншими містами воно виглядає не лише осучасненим і
затишним, а й чистим та охайним. Це відзначають усі, в кого була нагода
поїздити Україною. Скільки це вартує зусиль усім комунальникам і не
тільки — можна здогадатись, побувавши бодай на одній — двох нарадах, які
проводяться у виконкомі з цього приводу. Щоразу, коли слухаю звіт
керівників, чергові підсумки отого «великого прибирання», не перестаю
дивуватись з нас самих: доки ми будемо жити за таким принципом —
спочатку створювати проблеми, а тоді думати, як їх усунути. Бо ж всім
добре відомо, що чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять.
Щодня
доводиться проходити, інколи й по кілька разів, через міський парк
культури та відпочинку, де директорує справжній ентузіаст своєї справи,
людина творча і небайдужа до громадських проблем, а надто до того, в
якому стані наше довкілля, Степан Борисюк. Жодного разу не вдається
розминутись з ним, не вислухавши найболючішого. Після відзначень
найбільших свят, «активного» відпочинку молоді доводиться майже завжди
рахувати розбиті, не так давно вмонтовані у філігранної роботи
обрамлення ліхтарі, потрощені лавочки, понівечені стіни, не кажучи вже
про купи сміття і гори пластикових та скляних пляшок. Пригадую, як не
міг стримати своїх розбурханих непривабливим видовищем емоцій директор,
коли, прийшовши вранці у День Перемоги у парк, побачив на стіні літньої
естради, де мав відбуватися мітинг, виведені темною фарбою чиєюсь
брутальною рукою лайливі слова.
Моя подруга обурювалась таким
фактом. Якось жителі вулиць індивідуальної забудови в районі колишньої
шахти №4 вирішили гуртом прибрати навколишню територію, яка була
перетворена на смітник. Дружненько всі зібралися — і довели свій район
до «божого» вигляду. Але чи довго протримався порядок? Буквально через
день на тій же території біля каналізаційного колодязя хтось викинув
старий засмальцьований подертий матрац. Болючим є це питання для наших
сіл, де на їх околицях, у прилеглих ярах, дібровах знаходимо купу
непотребу, винесеного та вивезеного його ж мешканцями.
Проблема
стихійних сміттєзвалищ — не нова. Кращий її варіант полягає в тому, що
«свідомі» жильці своє сміття акуратно складають у мішки і підкидають або
в чиїсь сміттєві урни, або просто безневинно залишають на обочині доріг
чи тротуарів. Хай хтось прибере! Ложкою дьогтю у бочці меду під час
кожної поїздки до місць масового відпочинку людей у літній період стають
прикрі « картини» нашого безкультур'я. Усі п'ять днів цьогорічного
перебування на березі перлини Волинського краю, коли постійно доводилось
стикатись із фактами варварського ставлення до природи, з голови не
виходила фраза, яка рвалася зсередини: «Вибач нас, Світязю!». Справжнє
дикунство — так бездумно ставитись до багатства, даного Всевишнім, і
безжально його нівечити. Це знову ж таки — понівечені, потрощені лавки,
гойдалки, паркани, накидані купи пляшок, набитого скла, обгорток з-під
чіпсів, морозива, порожні пачки від цигарок, різний мотлох у воді...
А
в що перетворена лісова смуга вздовж піщаної дороги з Шацька до урочища
Гряда?! Чомусь ми не дорожимо тим, що маємо, і не робимо
найелементарнішого, того, що повинні зробити. Чи, може, чекаємо, поки
товстосуми, які так рвуться у заповідну зону, скупивши все до решти,
стануть тут повними господарями?
Не краща ситуація і на березі
озера Пісочного, що в Старовижівському районі. Мої львівські гості,
вперше потрапивши в цю місцину, спочатку не переставали захоплюватись
прекрасним водним плесом, цілющим сосновим повітрям. Але, побачивши дикі
безпорядки біля пляжу, делікатно мовили: «Може б, варто було поставити
хоча б таблички з написами типу: «Дякуємо, що ви після себе прибрали».
На
обочинах деяких доріг справді доводилось бачити плакати з написами
«Дякуємо за чисті узбіччя». Видно, якийсь ефект від цього є, бо якраз
побіля тих доріг справді було чисто.
Та чи треба якось по —
особливому достукуватись до свідомості людей, переконувати в істинності
очевидних речей у випадках, які жодних роз'яснень чи рекомендацій не
потребують? Як, наприклад, у тому випадку, коли вздовж дороги з
Нововолинська до Низкиничівського монастиря, якою, буває, й іноземні
делегації їдуть, буквально за кілька кроків від могил старого міського
цвинтаря виростають гори сміття із вицвілих вінків, штучних квітів і
багато чого іншого! Це теж нас характеризує як націю і, на жаль, не з
позитивного боку. Часто не втримуюсь, щоб не зробити зауваження з
надією, що стане соромно продавцям на міському ринку, які, чекаючи
покупців, ліниво лузають насіння, плюючи просто під ноги.
Виховувати
не «батогом», а «пряником» пропонує завідувачка дитячою дошкільною
установою №6 міста Нововолинська, член виконкому, активістка громадської
організації «Комітет з відродження духовності» Надія Бельська.
Очолюваний нею садочок «Журавлик» приваблює чистотою, продуманим
дизайном у кожному куточку дитячої установи. Коли заговорили з Надією
Іванівною про те, як їм вдається цього досягнути і головне —
підтримувати, то, зрозуміла, що, як кажуть, наступила їй на болюче
місце. Виявляється, у дитячому садочку було б набагато привабливіше,
якби він не перетворився у місце проведення дозвілля наших молодих людей
у вечірню пору, після яких майже щодня треба прибирати. Лавочки на
території закладу вже й перестали ставити, бо результат один і той самий
— їх нищать. Тепер хлопці та дівчата додумуються вилазити на дитячі
павільйончики і не просто там сидіти, а різати, довбати, через що дахи й
зяють дірками. Як тут не згадати поетичні рядки Ліни Костенко:
Подивишся: і що воно таке?
Не допоможе й двоопукла лінза,
Здається ж, люди,
все у них людське,
Але душа ще з дерева не злізла
Однак,
попри все, завідуюча дошкільним закладом звертається до вихователів з
настановами бути гуманними і делікатними у ставленні до таких «
відпочивальників», по — доброму просити їх вести себе чемно, не смітити,
аби, бува, із злості не накоїли більшої шкоди. А таке поводження-це
результат недолугого виховання. Надія Бельська вважає, що варто з самого
дитинства прищеплювати дитині бережливе ставлення до всього оточуючого,
любов до живого— квітки, кущика, деревця... До речі, в усіх дитячих
дошкільних закладах міста цьому приділяють велику увагу на уроках
християнської етики. Але нерідко почуте в стінах закладу не знаходить
елементарного підтвердження у житті від найближчих людей — батьків. А
тоді усі старання педагогів зводяться нанівець. Бо, скажіть, чи буде
дошкільня шукати сміттєву урну, аби викинути паперову обгортку з
цукерки, якщо поруч його за руку веде мама і в другій руці тримає
відкриту пляшку пива. Тут же її спорожнює і шпурляє де попало.
Доводилось спостерігати не раз таку картину.
Батько, вивівши з
болотяної вулиці до асфальтівки свого малого школяра, знімає з його
черевиків целофанові мішки, які служили за так звані бахили, і тут же їх
викидає для підхоплення вітром— незадовго вони «прикрашають» неподалік
дерева та кущі. Пригадався у цьому зв'язку й один протилежний, дещо
навіть комічний випадок.
Якось до сусідки приїхали гості. Пішли в
місто гуляти і взяли з собою чотирирічного сина господарів. Коли
захотіли пригостити хлопчика бананом, він категорично відмовився,
мотивуючи це тим, що додому йти далеко, а по дорозі нема сміттєвих
ящиків, аби туди... викинути шкуринку.
Істина, що чисто не там,
де прибирають, а там, де не смітять, стара, як світ. Але в нашому
суспільстві вона чомусь важко приживається. А тому, на думку головного
інженера міського управління комунального господарства, депутата міської
ради Миколи Колбасюка, така свідомість у нас, мабуть, ще буде довго. А
тому пора застосовувати до тих, хто не розуміє елементарних правил
поведінки в громадських місцях, більш дієві методи впливу. Досі
вивезенням сміття з міських вулиць займалися ЖЕКи, з серпня ці функції
передані їм. Завдання комунгоспу в першу чергу— укласти з кожним
мешканцем договір на вивезення сміття. Якщо таке буде, то Микола
Колбасюк впевнений, що їхня організація, для роботи якої встановлена
норма накопичення побутових відходів — 1,5-1,54 куба на одного мешканця
на рік (що, до речі, менше, ніж в інших містах області — А.Л.), спроможна очистити нас від сміття.
Не
пройде «номер» тепер для злісних «халявщиків», які відмовляються
укладати договір, заявляючи, що в них сміття... немає. Бо на останній
сесії міської ради депутати прийняли рішення до таких мешканців
застосовувати штрафні санкції у сумі 85 гривень — для фізичних осіб і
170— для юридичних. Якщо за послугу з вивезення сміття справно
платитимуть всі мешканці, запевняє комунальник, то проблем не буде, адже
вже запрацювала перша черга міського полігону твердих побутових
відходів. Та це, так би мовити, один, видимий бік медалі. Адже люди
смітять більше якраз не в своїх домівках і обійстях, а саме там, де їх
ніхто не бачить або не знає.
Кого і як, наприклад, карати, коли
біля комунікацій теплових мереж в підвалах бувають такі барикади різного
мотлоху, що до них годі пробратись, щоб усунути якусь несправність.
Директор КП «Нововолинськтеплокомуненерго», голова депутатської комісії з
питань промисловості, транспорту, зв'язку, комунального господарства,
будівництва та земельних відносин Анатолій Гаврилюк розводить руками:
—
Все йде від законодавчої бази, — каже він. — Є відповідна стаття
Адмінкодексу за порушення правил благоустрою, у місті працює інспектор з
благоустрою. Покладаємо великі надії на новостворену муніципальну
міліцію, яка дивитиметься за благоустроєм і порядком на вулицях. Але ж
їм все одно не вслідкувати за масовим безкультур'ям! Безперечно,
комунальники повинні подбати, аби було куди викидати сміття. І від
їхньої роботи багато залежить. І все ж, на мою думку, це — найменша
складова у загальному потоці причин, чому ми не дотримуємось чистоти і
порядку. Головне — менталітет... А він виховується в сім'ї, школі.
Пам'ятаю,
як раніше, ще в радянську пору, у місцях відпочинку, біля газонів можна
було побачити таблички з написами на зразок «Квіти не рвати. Штраф — 5
рублів». І це, кажуть люди, служило певним стримуючим фактором для
варварів, а то й просто безкультурних людей. То, напевно, і до цього
слід повернутися, бо бачимо, що саме по собі життя у побуті в нас не
налагодиться.
Як на мене, то мала би бути розроблена чітка
система заходів по захисту довкілля, яка б включала в себе, зокрема,
правила поведінки в громадських місцях і визначала сувору міру покарання
за їх порушення. Разом з тим за це обов'язково має хтось нести
відповідальність.
У високорозвинених європейських країнах, як
доводилось чути від тих, хто там проживав, окрім високої свідомості,
досі існують каральні методи впливу на злісних порушників порядку. А
тому, можливо, і мораль у них швидше спрацьовує — а звідси виробляються
самодисципліна і повага до всього оточуючого. А ми часто — густо лише на
словах прагнемо до цивілізованого світу. Ми захоплюємось у закордонних
державах високою культурою в усьому, всюдисущою красою і вишуканим
дизайном, що створює повну гармонію. Цілком правильне бажання — від
інтеграції в Європу нам нікуди не дітися. Але чомусь ми чекаємо від
входження туди так багато всього — фінансової підтримки, кредитування,
«підтягнення» до євростандартів вітчизняної економіки, зростання рівня
життя наших громадян, самі при тому мало що роблячи. Адже якщо Україна є
географічним центром Європи, то вона, ця Європа, має поставати в нашому
житті вже сьогодні, ми повинні тягнутися до вищого рівня цивілізації. І
передусім — у культурі поведінки, у взаємостосунках, у ставленні до
нашого спільного дому — рідної землі.
|
|
Переглядів: 1104 |
Додав: Shum
| Рейтинг: 0.0/0 |
| |
 | |  |
|
| Календар |
|
| « Жовтень 2011 » |
| Пн |
Вт |
Ср |
Чт |
Пт |
Сб |
Нд |
| | | | | | 1 | 2 | | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | | 31 | | |
|
|
